День пам'яті українців — жертв примусового виселення
Щороку, в другу неділю вересня Україна згадує одну з трагічних сторінок своєї історії: початок депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.
Комуністичне керівництво СРСР, з його тотальним порушенням прав людей, широко використовувало депортацію (примусове виселення) з каральною чи політичною метою.
Так, визначаючи свої західні кордони після підписання з нацистською Німеччиною пакту Молотова-Ріббентропа, не була взята до уваги етнічна складова населення, що мешкала в прикордонні.
Угоду про «взаємний обмін населенням», насправді «вигнання» українського населення з території Польщі (і навпаки — польських громадян з території УРСР) підписали 9 вересня 1944 року в Любліні представники радянського уряду і новоствореної Польської Народної Республіки. Попри заяви, що буцімто переїзд здійснюватиметься добровільно, більше ніж півмільйона етнічних українців з Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Південного Підляшшя та Холмщини в 1944–1946 роках примусово виселили і відправили до 17 областей радянської України. Переселення проводили в чотири етапи, остання хвиля депортації відбулася 1951 року. Лише протягом 1945 року до СРСР прибуло 23 ешелони з лемками та бойками.
«Добровільне переселення» з «рівноцінним відшкодуванням майна» обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі.
За даними краєзнавиці Дарії Петречко, бойкині за походженням, 32 тисячі українців-бойків із 35 сіл були розпорошені по чотирьох південних областях УРСР: Донецькій (тоді Сталінська) — у 25 селах, Миколаївській — у 10 селах, Одеській — у 20 селах та Херсонській — у 5 селах.
З початком російсько-української війни частина сіл, в яких знайшли прихисток депортовані галичани, опинилася під тимчасовою окупацією. На Донеччині наразі тимчасово окупована більша частина населених пунктів, до яких було переселено бойків і лемків. Наприклад, села Козацьке та Верхньошироківське Новоазовського району, Тельманівський район, зовсім невипадково свого часу перейменований у Бойківський, окремі села Волноваського району.
У 2021 році, в межах обласного проєкту «Дві Батьківщини: степ і гори»
у с. Сонячному Волноваського району було відкрито пам’ятну скульптуру на згадку про трагедію, яка ніколи не має повторитися...
Розв’язавши повномасштабну війну проти України, москва знову відтворює ті самі методи радянських часів – окупацію територій та депортацію місцевого населення.
Використовується аналогічна політика примусового розміщення людей у віддалених регіонах росії. Система фільтраційних таборів, «центрів тимчасового розміщення» для депортованих українців на території рф – все це віддзеркалює структуру концентраційних таборів радянської доби.
Росіяни також викрадають дітей, віддаючи їх на незаконне усиновлення, а всіх депортованих українців утримують під ідеологічним впливом російських силовиків.
За оцінками ООН, до росії були примусово переміщені 2,8 мільйона українців. Документування російських злочинів проти України доводить, що фільтраційні табори, масова депортація та навмисне викрадення українських дітей для їх подальшої русифікації є не просто жорстокими випадковостями війни, а спланованою політикою.
Щиро віримо, що всі причетні до процесів примусової депортації українців неодмінно понесуть покарання.
