21 жовтня виповнюється 76 років операції «Захід» із масової депортації населення
6 років тому, 21 жовтня 1947 року, розпочалася операція «Захід» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення Західної України з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Проведення депортації охоплювало територію Волинської, тодішніх Дрогобицької та Станіславської, Львівської, Рівненської, Тернопільської й Чернівецької областей.
Підготовка тривала в режимі суворої секретності
У 40-х роках ХХ століття сталінський режим обрав практику виселення цілих народів. Саме тоді були оголошені ворогами й депортовані кримські татари та чеченці. Особливу ненависть кремлівські володарі відчували до оунівського підпілля на Західній Україні, і проведена за їхнім наказом операція «Захід» мала саме таке людиноненависницьке підґрунтя.
Задум операції «Захід» належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту Сергію Огольцову і міністру державної безпеки УРСР генерал-лейтенанту Сергію Савченку. Вони писали у спільному листі на ім’я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника Віктора Абакумова від 24 травня 1947 року: «Виселення сімей оунівців і бандитів, як показав досвід, стало вельми ефективним заходом боротьби з оунівським підпіллям і бандитизмом, що значною мірою сприяло розкладанню підпілля і банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським ватажкам вербування нових членів ОУН і бандитів, скорочувало пособницьку базу, оскільки місцеве населення, побоюючись таких репресій, як виселення сімей, відмовлялося надавати бандитам матеріальну допомогу».
Ініціативу силових структур - завдати чергового удару по «націоналістичному підпіллю» - підтримало політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 13 серпня 1947 року. Спираючись на постанову вищого політичного керівництва країни, міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов 22 серпня 1947 року видав наказ за № 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих і тих, які перебувають на нелегальному положенні, активних націоналістів і бандитів із території західних областей України».
Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. У документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.
Операція «Захід» готувалась у режимі суворої секретності. До прикладу, секретарі райкомів і начальники підрозділів МГБ довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, а інші виконавці – лише в момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували за один день – 21 жовтня 1947 року.
У більшості областей операцію завершили до сутінків
Найраніше, о другій годині ночі 21 жовтня, операція «Захід» розпочалась у Львові та в містечках і селах Львівської області. Із другої до четвертої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова. У більшості ж регіонів операція розпочалась о 6-й годині ранку. Радянські оперативники вдиралися до помешкань цивільних людей і, не даючи надто багато часу на збори, виганяли їх на вулицю.
Подальше транспортування відбувалося залізницею з 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки й позбавлених майна.
Чекістам вдалося провести депортаційну операцію здебільшого до настання сутінків 21-го жовтня. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і відвезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.
У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що почалася напередодні, спричинила сніговий покрив подекуди до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Втім, і це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації відтермінували до 23 жовтня. Затягнулося на три дні, через снігові замети, й виселення сімей у гірських районах Станіславської області.
Всього в операції «Захід» було задіяно 15 750 осіб керівного складу силових відомств та близько 30 тисяч солдатів. Акція насильного переміщення великої кількості людей проходила за всіма канонами військової операції. Для примусового виселення виділялися додаткові військові сили — 24-й мотострілецький полк, два батальйони 260-го стрілецького полку 5-ї дивізії, 26-й стрілецький полк 4-ї дивізії, батальйон 284-го стрілецького полку 7-ї дивізії, по два батальйони з 8-го мотострілецького полку та 13-го мотострілецького полку та Саратовське училище військ МҐБ.
Окремо проведення депортації забезпечували три з половиною тисяч оперативних співробітників МҐБ, що були заздалегідь направлені на Західну Україну з Молдови, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Чечні, Дагестану, Ростовської і багатьох інших областей росії та решти України.
Варварська акція призвела до придушення повстансько-підпільного руху
Населення західноукраїнських областей опиралося виселенню, як могло. Втім, сили були незмірно нерівними: проти озброєних вояків цивільні люди були беззахисні. Перший ешелон № 20066 з депортованими вирушив зі станції Ковель до станції Усяти (тепер Прокоп'євськ Кемеровської області Росії) о 6:38 ранку 22 жовтня. У 58-ми вагонах він віз 670 сімей або 2 304 осіб, понад дві третини з яких складали жінки та діти: 1 069 жінок, 736 дітей та лише 499 чоловіків.
Наступні десять ешелонів з Львівської, Волинської, Тернопільської та Рівненської областей також повезли депортованих до тієї ж станції Кузбасу на півдні Західного Сибіру.
І вже за п'ять днів, о 16:05 26 жовтня, зі станції Заболотів у Станіславській (Івано-Франківській) області вирушив у дорогу на схід ешелон № 20040. Це був останній ешелон операції «Захід». До 58-ми вагонів цього ешелону, який прямував до Караганди в Казахстані, по станції Львів додали ще 4 вагони, і цей потяг розтягнувся більш як на півкілометра.
Вже наприкінці жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов доповідав у листі на ім’я заступника голови Ради міністрів СРСР Л.Берії про насильницьке вилучення з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської (Івано-Франківської), Тернопільської та Чернівецької областей 26 682 сімей спецпереселенців або 76 192 особи, в тому числі чоловіків - 18 866, жінок - 35 152, дітей - 22 174.
Повертаючись до першопричин цієї трагічної сторінки вітчизняної історії, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан зазначає: «На Заході України зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції українських націоналістів, адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української повстанської армії були направлені проти непопулярних заходів радянської влади».
До того ж, тут ігнорували вибори до Верховної Ради СРСР – вони викликали народний протест. Тож українців примушували йти голосувати, щоби показати явку.
«А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу», – зазначає історик.
Майно, що належало виселеним, було конфісковано та передано колгоспам. На всіх депортованих чекали каторжні роботи в сільській глибинці Сибіру та на копальнях. З них у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості 21 380 сімей (60 814 осіб). Крім того, 5 264 сім’ї (15 202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та у сільському господарстві.
За своєю сутністю депортації 1944-1953 років не відрізнялися від депортацій 1939-1941 років, окрім тієї особливості, що у 1939-1941 роках виселяли осіб, чия участь в антирадянському русі була так чи інакше доведена. У 1944-1953 роках виселяли всіх, хто навіть найменшою мірою міг бути причетний до визвольного руху.
Ця варварська акція по суті вирішила долю повстансько-підпільного руху. Скрутне становище, в якому опинилося націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях наприкінці 1940-х років, змусило президію Української Головної Визвольної Ради, що була координатором національно-визвольного руху в Україні, ухвалити рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації.
Широка громадськість дізналася про масову депортацію населення Західної України лише в 80-ті роки, коли проголошена політика «перебудови» та «гласності» дозволила зняти завісу секретності з багатьох масштабних злочинів кремля, у тому числі й операції «Захід».
На фото: дереворит (гравюра на дереві) повстанського художника Ніла Хасевича про депортацію на Сибір.
За матеріалами сайту Донецької облдержадміністрації
