6 січня 1898 року на Донеччині народився Володимир Сосюра
126 років тому, 6 січня 1898 року, на станції Дебальцеве народився Володимир Сосюра - український поет, прозаїк, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка. Уродженець Донеччини, автор безсмертного твору «Любіть Україну», він за життя став класиком української літератури. Своїм життєвим і творчим шляхом, самим своїм походженням Володимир Сосюра наочно демонстрував українськість Донецького краю. А потужна національна складова його таланту не могла не дратувати й викликати лють в ідеологів московитської експансії, які бачили в його поезії, створеній українською мовою, загрозу для «русского міра».
Сосюра посів видатне місце в українській літературі як автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Під час Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Сосюра - бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. У першій половині ХХ століття належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та інших.
Дитячі роки Володимира Сосюри пройшли в розташованому неподалік від Дебальцевого селі Третя Рота. Саме таку назву матиме й автобіографічний роман, у якому він пізніше розповість про рідну Донеччину, про край, до якого ще не раз буде звертатися у своїй творчості.
«Немов душею п’ю твого життя весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!» - писав Володимир Сосюра.
З одинадцяти років хлопець почав працювати у бондарному цеху содового заводу, пізніше - телефоністом, чорноробом, перебивався випадковими заробітками. Початкову освіту здобував від батька, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.
1917-го року в місцевій газеті вперше виходять друком вірші Володимира Сосюри. Восени 1918 року він у складі робітничого загону бере участь у повстанні проти гетьмана, а вже взимку вступає добровольцем до армії Української Народної Республіки, потрапляє в полон до денікінців, які засудили Сосюру до розстрілу, але він залишився живий. А вже у 1920 році був мобілізований до Червоної армії.
Вже з ранньої творчості в поезії Сосюри знайшли відображення суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-х років неможливість поєднати підтримку більшовицької революції з почуттям національного обов'язку. Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму.
Володимиру Сосюрі, як і Олександру Довженкові та іншим їхнім сучасникам-митцям, довелося бути заручником і, в прямому сенсі, невільником більшовицького режиму. Комуністична влада побоювалася його за талант, за гучне українське літературне слово, до пори приглушено ненавиділа і весь час шукала лише приводу, аби розгорнути вже відверте й нищівне цькування.
Такий привід і був винайдений, коли 2 липня 1951 року газета «Правда» у статті «Проти ідеологічних перекручень у літературі» - за підписом першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича - різко засудила вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», надрукований ще у 1944-му. Сім років до цього твору ні в кого не було жодних претензій, а тут – час настав. Починається кампанія публічної дискредитації Сосюри. Виходять все нові статті. 3 липня 1951 року редакційну статтю «Правди» передрукували всі республіканські газети, а наступного дня – всі обласні й міські друковані органи союзних республік. Окрім публікацій, були зорганізовані обурені листи-відгуки на цю статтю, і скрізь засуджувалася творчість Сосюри як українського поета.
Згодом «Любіть Україну» взялися критикувати у трудових колективах. А особливо завзяті бібліотекарі й продавчині книгарень у поетових збірках склеювали аркуші або сумлінно вирізали сторінки з «націоналістичним» віршем.
У подальшому, до самої смерті Володимира Сосюри, його «нищили мовчанням»: написані ним твори не друкували, колеги-літератори з ним не спілкувались. І лише неабияка воля поета-громадянина, потужний талант і любов до рідної України надихали його на продовження творчості. Вже за часів хрущовської «відлиги» Сосюра закінчив поему «Мазепа», над якою працював з 1929 року, написав автобіографію, чимало інших творів.
Помер наш уславлений земляк-донеччанин 8 січня 1965 року.
За матеріалами сайту Донецької облдержадміністрації
