ЛЕОНІД БИКОВ – МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОГО КІНО
12 грудня виповнилося 96 років із дня народження українського актора та режисера Леоніда Бикова.
Артист, який зіграв Маестро зі співочої ескадрильї, халамидника Максима Перепелицю, сміливого Свата, народився у селі Знаменське Слов’янського району Донецької області у родині робітників. Коли йому був рік, родина переїхала до Краматорська. Тут хлопець ходив до школи. Акторські здібності проявлялися ще з дитинства – разом із однолітками грав у імпровізованих спектаклях, розважаючи батьків та сусідів. Сам же писав сценарії до сценок. Згодом хлопчина став виступати в місцевому будинку культури, де грав воєнних і льотчиків Юнак навіть вступив у 1945 році до льотної школи, однак його відрахували. Після невдачі із льотною школою Биков поїхав до Харкова навчатись акторській майстерності.
На професійній сцені Биков виступав ще в студентські роки – йому доручали невеличкі ролі в Харківському театрі. По закінченню вишу його зарахували до постійної трупи, тут він зіграв чимало спектаклів. Найпомітнішими стали роботи у постановках «Як гартувалася сталь», «Людина шукає щастя», «Із коханням не жартують».
Першу кінороль (Сашко) Леонід Биков отримав у 1952 році, коли знявся в драмі «Доля Марини». У 1954 році Леонід Федорович зіграв нерішучого, але страшенно милого Петю Мокіна у фільмі «Приборкувачка тигрів». Це була перша значна роль у кіно. Бикова помітили, бо неможливо було не помітити такого щирого та відкритого хлопця. Далі були «Максим Перепелиця», «Альошкіне кохання», «Зайчик», «Добровольці», «Обережно, бабуся!», «На семи вітрах» і ще багато яскравих та пам'ятних образів, у яких була одна спільна риса - неймовірна підкупна відвертість, щирість, зворушливість й одночасно сила характеру.
Як згадують актори, які працювали з Леонідом Биковим, він грав на будь-якому музичному інструменті, що підвернувся під руку. Грав добре. А ще задушевно співав, що проявилося і в фільмах. Його улюблена пісня була «Ой, у лузі...». Співав її так, що хотілося плакати, казали друзі.
Не покидаючи акторську кар’єру, Биков захопився режисурою. Його першими роботами у цій царині стали невеличкі комедійні сюжети для тележурналу «Фітиль». У 1961 році Леонід презентував глядачам свою першу короткометражку – «Як мотузочок не в’ється», пізніше вже вийшла повнометражна комедія «Зайчик». У цих картинах Леонід Федорович зіграв головні ролі.
Найвідомішим і найуспішнішим фільмом Бикова став «В бій ідуть лише «старі»». Сценарій картини про військових льотчиків вони разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким написали у 1962 році, проте до зйомок справа дійшла лише через 11 років. Биков сам зіграв головну роль — чарівного Маестро, капітана Олексія Титаренка.
Биков ніколи не цурався своєї українськості. І хоча у повсякденні говорив російською, втім часто у його фільмах можна почути українські слівця, а про м`який український акцент годі й говорити. Однак саме у «старих» Маестро-Биков промовляє свій незабутній, сповнений любові до України монолог:
- Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися!
- А як тут помітиш: ті ж поля, дороги, села.
- Е, ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше. І земля зеленіша.
Саме так актор з Донбасу вчив своїх земляків любити Україну.
Останньою режисерською роботою Бикова став фільм «Ати-бати, йшли солдати» (1977), у якому головні ролі виконали сам Леонід Федорович і Володимир Конкін.
Невтомний, одержимий у праці, режисер завжди був сповнений багатьох цікавих задумів і планів. Щирість та відвертість, абсолютне неприйняття лицемірства, проживання своїх ролей та зрештою відкрите та добре серце талановитого актора та режисера не витримувало таких навантажень. Биков переніс три інфаркти. Під час останнього він був за кермом своєї автівки. 11 квітня 1979 року на трасі «Київ – Мінськ» через зупинку серця Биков втратив керування та вилетів на зустрічну смугу, де їхала вантажівка.
Похований Леонід Биков на Байковому кладовищі. Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів. Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка». Так він сам хотів.
На його честь названі вулиці в Києві, Харкові, Сумах, Слов'янську і Краматорську. У 1994 році Міжнародний астрономічний союз присвоїв його ім'я одній з малих планет. Ще ім'ям Леоніда Бикова названий винищувач МіГ-29МУ1 Військово-повітряних сил України.
2001 року в Києві на Алеї Героїв Крут було відкрито пам’ятник військовим льотчикам, але в народі його називають пам’ятником Леонідові Бикову, адже фігура монументу списана саме зі сценічного образу Бикова у стрічці «В бій ідуть лише «старі»». Біля нього - завжди квіти, бо актора досі не забувають та шанують.
Джерело: сайт Донецької облдержадміністрації
